|
Сторінка 7 Колись давно-давно в одному селі жила привітна й ласкава дівчинка. Звали ту дівчинку Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї попідвіконню! Їх вона переносила з лісу. Мабуть, й рослинам було до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жодне стебельце, жоден кущик не зів’яв. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце.
Навесні Калинка, як зажди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. “Дай, - думає Калинка, - посаджу тут щось, нехай росте”. Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонесенька стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила і поливала.
Звеселилося стебельце. Росте воно в гущавині, ніколи не бачило лісового сонечка і водиці не пило доволі. А тут, на привіллі, швидко розрослося у великий крислатий кущ.
Їде якось шляхом подорожній. Стомився, піт витирає. Бачить рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє. Польові квіти привітно голівками кивають. Пташечки між віттям радісно щебечуть. Ну як ти не сядеш тут перепочити?
Усміхнувся весело подорожній і сказав: “Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!”
Тут увесь кущ стрепенувся. Гіллячки напружились, листячко поширшало. Гульк – і враз укрився білим-білим цвітом. Дивиться перехожий – що ж далі буде? Обсипався цвіт, замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують. І дивно – в кожній ягідці заховано зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла і Калинка до свого улюбленця – і здивувалася. Звідки такі зернятка? А кущ нахиляється до неї і шепоче:
- Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинко.
Відтоді всі так і називають той кущ – калиною.
А ще в лісі росте і білокора красуня – береза. А що ви знаєте про це дерево?
Діти. Це перше дерево, яке одягає зелене вбрання.
1-а дитина. Береза стала символом чистоти, невинності, ніжності.
2-а дитина. З кори берези люди робили посуд, гаманці, легке взуття, а також по ній писали.
3-я дитина. Корисний настій з листків та бруньок, корисний також березовий сік, який містить цукор, вітаміни, яблучну кислоту.
4-а дитина. Це прикраса алей, вулиць, парків.
5-а дитина.
Берізонько, берізонько,
ти, мавко лісова,
зелені твої кіски
вітрисько розвива.
6-а дитина.
Стоїш ти при дорозі
у травах і кущах,
і білі свої коси
все миєш на дощах.
7-а дитина.
Прошу вас, із берези
ви соку не точіть,
ви краще їй сестричку
зелену посадіть.
Повітруля. Так, діти, треба берегти всі рослини: і дерева, і кущі, і квіти, адже вони – часточка нас, часточка живої природи.
Крім дерева, у лісі ростуть і різноманітні квіти. Життя квітів починається з пролісків. Пролісок – квітка ніжна, але смілива і нетерпляча. Ще не зійде сніг, а вже пнеться цупкий паросток.
І квітів виглядає враз так густо, що земля знову стає зимня від рясного холодного цвіту. І негайно заквітовує ряст. Це вже весна.
1-а дитина. Потім з’являється жовтий козелець. Це вже повна весна. Квітка гаряча, як сонце. Вона м’яка і ніжна.
2-а дитина. Густим килимом вкривають теплу землю фіалки. Вони пахнуть ніжно і радісно.
Повітруля. Влітку на свято Івана Купала дерева, зілля і трава мають велику силу. За народними повір’ями саме цієї чарівної ночі розцвітає раз на рік диво-квіткою папороть і можна знайти таємну розрив-траву, що на скарби вказує. Але то як кому пощастить. А інші трави: материнка, звіробій, ромашка, подорожник, трава суниці – о цій порі дійсно найбільшу силу мають. Кожна господиня мусила мати по пучку цієї трави, щоб лікувати домочадців від застуди і головного болю, від болю в ногах і безсоння.
3-я дитина. А на закінчення свята ламали, розбирали на гілочки купайло і несли додому кинути на город, щоб гарно огірки в’язались, бо деревце, як і трави, на Купала велику силу має.
|
Сайт
