Пухлини

Сторінка 2

Гігієнічний напрямок — дотримання правил особистої гігієни, боротьба зі шкідливими звичками.

Клінічний напрямок — це виявлення і оздоровлення хворих із перед-бластоматозними станами.

Види новоутворень

Сучасна класифікація пухлин базується на клінічному і морфологічно­му принципах. Усі новоутворення поділяють на доброякісні та злоякісні.

А. Доброякісні новоутворення (tumor benignus) називають за тими тка­нинами, де вони виникли, і додають суфікс-ома: з жирової тканини — ліпома; з м'язів — міома; із судин — ангіома; з нервів — невринома; з хря­ща — хондрома і т.д. Поверхнево розміщені доброякісні новоутворення здебільшого мають округлу форму, чіткі контури, вони безболісні, рухомі, оскільки не зв'язані з оточуючими тканинами; регіонарні лімфовузли не збільшені, метастазів не буває.

Доброякісні новоутворення за клітинною структурою майже не відріз­няються від тканини, з якої виникли; ростуть, як правило, повільно (впро­довж декількох років, досягаючи інколи значних розмірів), експансивно, тобто не вростають у суміжні тканини та органи, а лише відтісняють їх, мають капсулу різної товщини. Вони не впливають на загальний стан ор­ганізму. Клінічне можуть виявлятись ознаками здавлення сусідніх порож­нистих органів, великих судин, нервів. Інколи доброякісні новоутворення можуть порушувати функції органів чи систем організму, навіть бути загро­зою для життя (здавлення органів середостіння, головного мозку тощо).

Б. Місцеводеструктуючі пухлини (раніше їх називали "потенційно зло­якісними", "напівзлоякісними") за морфологічними ознаками є доброякіс­ними, але за інфільтративним ростом та клінічним перебігом (з частими рецидивами) більше схожі на злоякісні. Це десмоїдні фіброми (агресивний фіброматоз), які незалежно від розмірів пухлини деякі автори називають фібросаркомою І стадії; фіброми носогорла і міжм'язові ліпоми, що дифу-зно інфільтрують сусідні тканини і рецидивують; гігантоклітинні пухлини;

гемангіоендотеліоми; аденоми бронхів.

В. "Рак на місці" (Cancer in situ-cr is) — це преінвазивна пухлина, тоб­то вона перебуває в неінфільтративній фазі розвитку і локалізована лише в межах слизової оболонки. Найчастіше діагностується в ділянці шийки матки завдяки широкому застосуванню кольпоскопії.

Г. Злоякісні пухлини (tumor malignus) розділяють на 2 великі групи:

1-ша — епітеліальні, що розвиваються із залозового або покривного епіте­лію, — рак (cancer, carcinoma); 2-га — сполучнотканинні, мезенхімальні — саркома (sarcoma — від грец. sarcos — м'ясо) — osteosarcoma, neurosarco-ma, angiosarcoma тощо. До групи мезенхімальних пухлин включають та­кож гемобластози (в основному лейкози, неходжкінські лімфоми, лімфог­ранулематоз). Слід відзначити, що в більшості зарубіжних країн терміном "рак" називають усі злоякісні пухлини незалежно від їх тканинного похо­дження. У нашій країні раком називають лише епітеліальні пухлини.

Для злоякісних пухлин характерні такі особливості: а) швидкий ріст пухлини внаслідок безконтрольного розмноження клітин; 6) відносна ав­тономність, тобто незалежність розмноження клітин; в) анаплазія (втрата диференціювання, властивостей, які характерні для нормальних диферен­ційованих клітин); г) інвазивний, або інфільтративний ріст — пухлина вростає в суміжні тканини, руйнуючи їх, на різну глибину у вигляді ін­фільтратів, паростків і тяжів, які нагадують клешні рака, що дало старо­давнім лікарям підставу назвати цю хворобу "рак". У зв'язку із цим межі пухлини точно визначити майже неможливо. Клінічне злоякісні пухлини, як правило, бугристі, щільні, малорухомі або нерухомі, спаяні із сусідніми тка­нинами, не мають капсули. Виділяють 2 типи росту пухлин; ендофітний (по­дібний до інфільтративного) і екзофітний, коли пухлина росте в просвіт органа з відносно чіткими краями, рідше і пізніше метастазує. Тому, щоб втручання було радикальним, пухлину, особливо ендофітну, потрібно видаляти з части­ною оточуючих тканин, іноді навіть з декількома органами, ділянкою тіла чи кінцівкою; д) схильність до рецидивів. Рецидиви найчастіше виникають якраз через інфільтруючий ріст і наявність комплексів клітин пухлини в начебто здо­рових тканинах; е) здатність метастазу вати. Спочатку пухлина локалізована. З часом (через декілька тижнів, місяців) унаслідок інфільтративного росту руйну­ються базальні мембрани тканини, розпочинається поширення процесу. Метас­тазування відбувається в декілька етапів: І — відділення клітин від пухлини; II — проникнення клітин у лімфатичне і (або) судинне кровоносне русло; III — міграція, циркуляція клітин у лімфі і крові по всьому організму. У цей період багато клітин унаслідок імунітету лізується і гине. Ті, що зберегли життєздат­ність, переходять до IV етапу — прилипання до стінки судини або в лімфатич­ному вузлі; V — утворення пухлинного емболу; VI — вихід клітин із судини назовні; VII — утворення і розвиток метастатичного вузла.