Ангіна

Сторінка 2

Диференціальний діагноз. У першу чергу необхідно відрізнити ангіну від хронічного тонзиліту, тому що це принципово різні хвороби. Ангіна — гостра інфекція зі своїм збудником, яка може повторюватися, але щоразу закінчується одужанням (якщо, звичайно, не розвинуться ускладнення). Хронічний тонзиліт є поліетіологічним захворюванням, в його розвитку грає роль насамперед зниження місцевої та загальної опірності організму, холодовий та інші шкідливі фактори. При хронічному тонзиліті паренхіма мигдаликів замінюється сполучною тканиною, утворюються спайки між стінками лакун і між мигдаликами та піднебінними дужками. У зв'язку з утрудненням евакуації відшарованого епітелію, мікробів, запального ексудату лакуни розширюються, утворюють ретенційні кисти. Запальний процес проходить мляво, за певних умов може загострюватись. Загострення хронічного тонзиліту супроводжується симптомами загальної інтоксикації — субфебрилітетом, болем у суглобах, зниженням працездатності, кволістю. Мигдалики, як правило, збільшені, мають підслизові нагноєні фолікули (однак при відсутності ознак гострого тонзиліту — гіперемії, запальної інфільтрації), казеозно-гнійні маси в рубцьованих лакунах. Регіонарні лімфовузли збільшені, щільні, іноді болючі. Картина крові при декомпенсованому хронічному тонзиліті не змінена. Часто спостерігається тонзило-кардіальний синдром (суб'єктивні відчуття у вигляді болю в ділянці серця, перебоїв, серцебиття; вазомоторні розлади — блідість або гіперемія шкіри, “припливи”, сухість шкіри або, навпаки, пітливість, функціональні шуми в серці, міокардит), явища холецистохолангіту.

Диференціальний діагноз ангіни та інших тонзилітів див. у розділі “Дифтерія”.

Лікування. Хворі на ангіну, як правило, лікуються вдома. Госпіталізацію в інфекційний стаціонар здійснюють за клінічними показаннями (виразково-некротична ангіна, ускладнення, обтяжений преморбідний фон), обов'язковою вона є для хворих з гуртожитків, закритих колективів. У зв'язку з ростом захворюваності на дифтерію бажана госпіталізація всіх хворих. Хворого треба ізолювати в окрему кімнату або хоча б за допомогою ширми, йому необхідно виділити посуд, рушник та інші побутові речі. До початку етіотропного лікування обов'язково забирають мазки з носа і слизової зіва для дослідження на дифтерійну паличку. Для цього дільничний лікар завжди повинен мати під руками стерильні пробірки з тампонами. На весь час гарячки призначають постільний режим. Спеціальна дієта не потрібна. З метою дезінтоксикації рекомендується збільшити прийом рідини до 1,5—2 л на добу.

З етіотропних (протистрептококових) засобів найефективніші бензилпеніцилін і оксацилін, їх призначають на термін 5 днів. Наприкінці лікування рекомендується ввести 600000 ОД біциліну-1 або 1500000 ОД біциліну-5 одноразово внутрішньом'язово з метою запобігти стрептококовій реінфекції і метатонзилярним захворюванням. У випадку підвищення чутливості до пеніциліну можна використати еритроміцин. Менш ефективні препарати тетрациклінового ряду і левоміцетин. При ангіні Симановського — Плаута — Венсана застосовують ті самі антибіотики парентерально або ентерально та місцево — змащують поверхню мигдаликів 2 рази на день.

З патогенетичних засобів використовують полоскання зіву теплим 2 % розчином гідрокарбонату натрію, напаром звіробою, шавлії, календули, ромашки 3—4 рази на день після їди. Показані також антигістамінні препарати — димедрол, супрастин, додаткове введення вітамінів, особливо аскорбінової кислоти, вітамінів групи В .

При шийному лімфаденіті ефективні компрес, УВЧ на уражені вузли (5—8 процедур). У разі виникнення абсцесу необхідно терміново здійснювати розтин.

Реконвалесцентів допускають до роботи за умови клінічного одужання (після 5-го дня нормальної температури) і нормалізації показників крові, сечі, ЕКГ. Протягом наступних 5—7 днів їх бажано звільняти від важкої фізичної праці.

Показане активне диспансерне спостереження протягом місяця після перенесеного захворювання (огляд лікаря не рідше 1 разу на тиждень), оскільки можливий розвиток метатонзилярних ускладнень.