Кровотеча. Крововтрата, гемостаз

Сторінка 2

За підвищення венозного тиску кров з вени може витікати струменем. Кровоточить частіше периферичний кінець судини, але у разі застою і до­статньої кількості колатералів кров може витікати і з центрального від­різка.

Кровотеча із вен, які розташовані близько до серця (безіменна, підклю­чична, внутрішня шийна), може відбуватися поштовхами внаслідок зниження тиску під час вдиху і підви­щення його під час видиху. Дуже кро­воточать вени, стінки яких не спада-ються внаслідок фіксації їх до сусідніх тканин (підключична, кісткові, пе­чінкові).

У разі підвищення тиску (кашель, блювання, крик, чхання) венозна кровотеча стає сильнішою. Притис­кання вени проксимальніше від місця кровотечі збільшує її, притискання дистальніше може сприяти ії припи­ненню.

Загалом венозні кровотечі менш небезпечні для життя, ніж артері­альні, але за поранення великих, що лежать найближче до серця, вен не­безпечною стає не лише крововтра­та, а й можливість проникнення в просвіт судини повітря (повітряна ем­болія).

Капілярна кровотеча — змішана. Вона не є небезпечною і спиняється сама під впливом тугої пов'язки. За цієї кровотечі не видно окремих кро­воточивих судин і кров сочиться з тка­нин, як з губки. Забарвлення крові темно-червоне. Усе, що посилює артеріальний приплив крові і затри­мує венозне відтікання, збільшує кровотечу. У здорових тканинах ка­пілярна кровотеча звичайно зупи­няється самостійно. У тканинах, у яких недостатня кількість еластичних елементів або у тих випадках, коли знижена здатність до згортання крові (гемофілія, холемія), й капілярна кровотеча може бути загрозливою.

Паренхіматозна кровотеча спосте­рігається у разі пошкодження парен­хіматозних органів. Вона іноді може бути досить значною. Небезпека по­лягає в тому, що її важко зупинити, бо судини паренхіматозних органів фіксовані до строми органа і не спа-даються. Має змішаний характер, бо виникає з малих артерій, вен і капі­лярів.

Особливо сильна і небезпечна кро­вотеча з печінки, селезінки, нирки, легень тощо. Небезпечні кровотечі, теж паренхіматозного характеру, з язика, губчастої речовини кісток і органів, що мають будову печеристих тканин (печеристі тіла статевого чле­на, клітор).

Залежно від напрямку кровотечі ділять на внутрішні, зовнішні і внут-рішньотканинні. У разі внутрішньої кровотечі кров виливається в природні порожнини організму (черевна, грудна, черепна, суглобова) або в порож­нисті органи (стравохід, шлунок, ки­шечник, сечовий міхур). Із порож­нистих органів кров зрештою вили­вається назовні, і все-таки ці крово­течі вважають внутрішніми.

Кровотечі в різні порожнини і по­рожнисті органи мають свої специфічні назви. У порожнини: черевну — haemoperitoneum, плевральну — haemothorax, суглобову — hae-morthrosis, серцеву сумку — haemoperi-cardium, порожнину черепа — haemo-cranion, з носа — epistaxis, легень — haemoptoe, сечових шляхів — haema-turia, жіночих статевих органів — met-rorrhagia, прямої кишки — haemorrhoe, шлунка — haematemesis.

Інтенсивність кровотечі в порож­нини і порожнисті органи залежить від калібру пошкодженої судини, розмі­ру наявного в ній отвору, тиску крові і тривалості кровотечі. Найбільше нагромаджується крові в черевній і плевральній порожнинах або в шлун­ку, кишечнику — до 2—3 л. Крово­течі ці бувають іноді настільки масив­ними, що вимагають негайного опе­ративного втручання.

У разі зовнішньої кровотечі кров виливається з рани на шкірі або сли­зових оболонках у навколишнє сере­довище.

Розпізнати внутрішні кровотечі складніше, ніж зовнішні. Якщо кро­вотеча відбувається у просвіт порож­нистих органів, то кров виливається назовні через природні отвори тіла. Але не завжди легко встановити при­роду навіть такої явної внутрішньої кровотечі. Так, кровотеча з рота може бути зв'язана з патологією у самій ротовій порожнині, змінами в легенях, стравоході, шлунку, дванад­цятипалій кишці, носоглотці. Кри­ваві випорожнення бувають унаслідок кровотечі із будь-якого відрізка трав­ного каналу, а також з легень у разі заковтування крові.