М.І.ІІірогов – засновник воєнно-польової хірургії

Сторінка 2

Замість ампутації всієї кінцівки Пірогов запропонував видаляти лише пошкоджену частину кістки або суглоб. Кавказська хірургія Пірогова покла­ла початок новій військово-польовій медицині.

З записів Пірогова: “Все прекрасне і високе в нашому життю, науці і мистецтві створено розумом за допомогою фантазії, і багато - фантазією за допомогою розуму”.

Пірогов розповідає, як “вперше побачив у одного скульптора дію гіпсового розчину на полотно”.

“Я здогадався, що це можна застосувати в хірургії” і відразу наклав бинт і полоски холсту, змочені цим розчином на складний перелом гомілки.

В застосовуваній на Кавказі для зберігаючого лікування крохмальній пов'язці Пірогов знаходив недоліки: її накладання займає час і клопітне, для варки крохмалю треба мати під руками гарячу воду, що в бойових умовах майже неможливо, крохмаль довго не засихає і засихає нерівномірно, тисне на набряклі частини, крохмальна пов'язка розкисає від дощу і вологості, від гною; в ній складно робити " вікна" для спостереження за ушкодженим місцем.

Пірогов розмірковував над усуненням цих недоліків, і фантазія підказує шукаючому розуму шлях від крохмалю до гіпсу.

Сміливість фантазії, звичайно від геніальності, але не можна відкинути і кропітку діяльність розуму.

Уява, яка не базується на знаннях і не підкріплена ними, це пусте мріяння.

Пірогов недаремно каже, що фантазія сприяє розуму, веде розум за собою. Одне до одного підбирання спостереження, ставилися досліди, робилися висновки, розум вперто бився над пошуками єдиного вірного шляху.

Факти з готовністю чекали прозріння, щоби обернутися в істину. Ні, недаремно стверджував про щасливе з'єднання в людині - і тільки людині дароване - допитливого розуму і могутньої фантазії.

Недаремно, любив повторювати: “Починаючи – треба вірити!” Недаремно повторював, що неможливість пізнати істину до кінця не може зупиняти прагнення до неї. Без прагнення до істини, казав Пірогов, немає щастя.

12 листопада 1854р. Пірогов за власним бажанням прибув в Севастополь. Ішла Кримська війна. Госпіталі Кримського півострова були розрахо­вані на 2000 ліжок.

А поранених було 9тисяч.

В Севастополі поранені лежали без їжі, без води, на вулицях, у подвір'ях під відкритим небом. Щасливці, які потрапили під госпітальний дах, валялися на голій підлозі, добре якщо вдавалося знайти місце під чужим ліжком. Хапали за ноги проходивших поруч лікарів і фельдшерів, благали помогти. А лікарів було мало з-за нестатку хлороформу операційна, як і в минулі роки, наповнювалась криками страждальців.

Пірогов робив тисячі операцій і перев'язок, відвів окремі будинки для гангренозних, гнійних, тифозних.

Пірогов створив першу в Росії групу сестер милосердя (сестер-жаліб­ниць) назвав її “Хрестовоздвиженська община” і привіз їх в Севастополь.

Кожна четверта сестра милосердя з приїхавших до Севастополю знай­шла там свою загибель.

Коли загін сестер виїжджав з Петербургу, деякі пророкували, що жінки занесуть у військо розпусту.

А жінки принесли на бастіони і в траншеї Севастополя високий подвиг служіння людям.

Всупереч розхожим думкам чиновного начальства, всупереч лютому опіру посадових злодіїв і шахраїв, всупереч традиціям Пірогов доручив сестрам - Жінкам !!! - весь нагляд над госпіталями. Сестри, крім того, що стояли біля операційних столів і чергували у ліжка поранених, безжалісно, по-піроговськи, ревізували аптеки (один з аптекарів, не чекаючи суду, застрелився від страху!); в госпитальних кухнях відміряли по нормі продукти, виявили на складах “загублені” палатки, “позабуті” ковдрі: списані матраци; сестри супроводжували транспорт, який виводив ранених з Севастополя, йшли довгі версти пішки за санітарними фурами.

Сестри виявились в Севастополі самим, надійним, невстрашимим і невтомимим пироговським військом . Про жах перев'язувального пункту після бомбардування, писав в своєму оповіданні “Севастополь в травні” один із захисників міста Лев Миколайович Толстой. Він присвятив декілька строк сестрам милосердя, але в цих скупих строках він сказав найважливіше: “Сестри із спокійними обличчями із виразом ні тої о пустого жіночого болюче - слізного страждання, а діяльної практичної участи, то там, то подалі, крокуючи через ранених, з ліками, з водою, з бинтами, з корпією, з'являлися між закривавленими шинелями, і сорочками”.