Реанімація

Сторінка 1

Оскільки під час непритомності у пацієнтів, що перебувають у стані клінічної смерті, в положенні на спині корінь язика закриває гортанний відділ глотки, то для здійснення ШВЛ треба забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, що досягається розгинанням голови в атланто-поти-личному сполученні. При цьому язик витягують уперед, відкри­ваючи вхід у трахею.

З цією метою одна рука того, хто надає допомогу, підкладається під шию пацієнта і голова закидається назад. Двома пальцями другої руки затискають ніс, долонею цієї руки натискають на лоб пацієнта, допома­гаючи цим розігнути голову. Першою рукою, що була підкладена під поти­лицю, охоплюють знизу нижню ще­лепу, висувають і піднімають її, а пер­шим пальцем відкривають рот. У разі проведення дихання через ніс рукою, що підтримує нижню щелепу, закри­вають рот і повітря вдувають через ніс.

Для проведення ШВЛ людина, що надає допомогу, робить глибокий вдих, широко відкриває рот потерпі­лого і міцно притискається губами до рота пацієнта, вдуває повітря в його легені. Одночасно («краєм ока») кон­тролює, як піднімається грудна клітка або надчеревна ділянка під час вду­вання. ШВЛ через ніс проводять тоді, коли щелепи хворого тісно стиснуті або важко домогтися герметизації у разі проведення дихання за методом рот до рота, а також при пораненні губ, порожнини рота, нижньої ще­лепи. Видих пасивний унаслідок по­вернення до вихідного положення ела­стичних структур легень.

Якщо вдування повітря неефектив­не, доцільно пальцем, що обгорну­тий серветкою, звільнити порожни­ну рота від слизу, блювотини.

Не слід надто інтенсивно робити вдих, позаяк у разі часткового пере­криття дихальних шляхів легко розду­вається шлунок і може бути регургітація з аспірацією шлункового вмісту в легені. Якщо спостерігається по­мірне роздування шлунка, слід повторно перевірити і забезпечити прохідність дихальних шляхів — доб­ре розігнути голову, висунути вперед нижню щелепу і продовжувати ШВЛ. Не слід намагатися видалити газ із шлунка, бо під час спроби видалити повітря з нього за допомогою натис­кання на надчеревну ділянку загроза регургітації зростає. У разі виникнен­ня останньої пацієнта повертають на бік, звільняють рот і глотку від шлун­кового вмісту пальцем, загорнутим серветкою, і продовжують ШВЛ.

Реанімаційна допомога у разі ок-люзії чужорідним тілом гортані і пов­ної зупинки дихання має деякі особ­ливості. У цих випадках можна вико­ристовувати такі прийоми:

1) постукування в міжлопатковій ділянці;

2) стискання грудної клітки або верхніх відділів живота. Ці два прийо­ми застосовують з метою видалення чужорідного тіла з голосової щілини;

3) намагання видалити чужорідне тіло пальцем (обережно, щоб не змісти­ти його вглиб). Як тільки вдається ви­далити чужорідне тіло, негайно поси­люють ШВЛ за методом рот до рота (носа). Якщо звільнити дихальні шля­хи неможливо, лікарю (фельдшеру) дозволяється здійснити конікотомію за життєвими показаннями.

МЕТОД ПІДТРИМКИ І ВІДНОВЛЕННЯ КРОВООБІГУ

Найпростішим і досить ефективним способом відновлення кровообігу є масаж серця за обов'язкової ШВЛ, що забезпечує достатню циркуляцію ок-сигенованої крові. При цьому віднов­лення коронарного кровотоку і меха­нічне подразнення міокарда сприяють відновленню серцевої діяльності. Ма­саж показаний не тільки у разі зупин­ки серця, але і за різкого послаблен­ня серцевої діяльності (за відсутності пульсу на магістральних судинах).

Сприятливого прогнозу можна че­кати тоді, коли масаж починають не пізніше ніж через 4 хв з моменту рап­тового припинення кровообігу.

Існує два основних види масажу серця: закритий (зовнішній, непря­мий) і відкритий (внутрішній, пря­мий). Суть закритого масажу зводить­ся до того, що серце, фіксоване в середостінні між грудною кліткою і хребтом, під час натискання на груд­ну клітку в передньо-задньому на­прямку стискається, і з його порож­нин кров виганяється в судини вели­кого і малого кола кровообігу.

Після припинення натискання грудна клітка завдяки еластичності розправляється, і серце знову запов­нюється кров'ю. У більшості випадків це дозволяє підтримувати систолічний тиск на рівні 60—70 мм рт. ст. про­тягом кількох годин. Однак такий кровообіг не дозволяє усунути гіпок­сію тканин і її наслідки.