|
Сторінка 2 Вчені-лікарі Візантії внесли багато нового в лікування внутрішніх хвороб, гінекологію, педіатрію, воєнну хірургію. Вихованцем Олександрійської шокли Ніколаєв Міренсом, який був лікарем імператора Михайла ІІІ Палеолога, було складено фармакопею (1261 р.) з 2655 лікувальних формул, яка була основою для західної медицини до 17 ст. Паризький медичний факультет переглянув її лише в 1651 р. В ІХ ст. у Константинополі було організовано першу в світі вищу школу типу університету. Серед інших наук у цій школі викладали й медицину. Одночасно подібну школу було засновано в Болгарії у м.Охрімі лікарем Кліментом (помер у 916 р.).
З часом умови для розвитку науки у Візантії ставали дедалі гіршими. Крім заворушень соціального характеру в самій імперії, постійних війн з різними завойовниками, які зазіхали на цю багату країну, духовні сили народу витрачалися на боротьбу з різними “єресями” – ухилами в новій, ще не цілком оформленій, державній релігії – християнстві, яке, ставши ортодоксальним, дедалі більше пригнічувало людський розум.
Християнство офіційно змінило культ греко-римських богів у Візантії за часів правління імператора Константина (306-337). За християнським вченням, земне життя само по собі є лише перехідний стан удосконалення душі для блаженства в загробному житті. Культ здорового красивого тіла, земних радощів, який був властивий світоглядові античних греків і римлян, змінився культом “убивання плоті”. Все, що робить життя радісним, світлим – від диявола. Наука, на погляд представників церкви, - “служниця богослів’я”, все, що належить знати людині, відкрито їй у святому письмі, у творах отців церкви і визнаних нею авторитетів давніх часів, яких свого часу “бог сподобив” і відкрив їм істину. Всі нові відкриття в науці викликали підозру, все, що хоч найменшою мірою відрізнялося від догм церкви, вважалося “єрессю”. Таке ставлення церкви до наук з усією жорстокістю виявилося в Західній Європі, де церкву очолили римські папи, створивши з часом наймогутніше в історії людства релігійне обєднання – католицьку церкву, від тяжкого, реакційного впливу якої народи багатьох країн ще не повністю звільнилися і до наших днів.
У перші часи, коли до християн перейшли греко-римські храми, вони влаштовували в них притулки для хворих, людей похилого віку, калік. Перші такі притулки-лікарні були засновані вірменами в Кесарії (Мала Азія) в 369 р. та візантійською імператрицею Євдокією в 400 р. в Єрусалимі. Найбільшою лікувальною установою тих часів був шпиталь в Константинополі. У шпиталі були окремі відділи для хірургічних хворих та хворих на гарячку. На чолі цих відділів стояли досвідчені лікарі. Вони мали помічників, спеціально підготовлених для догляду за хворими. Кількість ліжок у шпиталі обчислювалась багатьма сотнями. З прийняттям на Русі християнства звичай організації при монастирях притулків для хворих перейшов і в нашу країну. Візантія в історії медицини, як і в інших галузях культури. відіграла видатну роль в передачі античної спадщини в країни Сходу та Європи. Особливий вплив вона мала на розвиток медицини слов’янських народів, Вірменії, Грузії.
|
Сайт
