Розвиток фармації

Сторінка 2

Визначним римським лікарем-матеріалістом був Асклепіад 9128 56 рр. до н.е.), медичні погляди якого базувались на філософії Епікура. Асклепіад вважав, що людський організм складається з атомів. Якщо вони рахуються в порах безперешкодно і в тканинах розміщуються правильно, то людина здорова. Принципом Асклепіада було “лікувати надійно, швидко і приємно”.

Гелен висунув твердження, що в рослинах або тваринних органах є корисні речовини, якими можна користуватися для лікування, і шкідливі, які треба відкидати. Корисні речовини, за методикою Галена, вилучали з рослин вином, оцтом, водою і видавлювали у вигляді соків, олії тощо. Гален пропонував застосовувати для лікування лікарські речовини у вигляді лікарських форм – порошків, пілюль, болюсів, таблеток, мил, мазів, пластирів, гірчичників, зборів, настоїв, соків, олій, примочок, припарок, антидотів, терняків тощо.

Для готування таких різноманітних ліків потрібно були знаряддя виробництва, бо лікарську сировину треба було різати, товкти, розтирати, настоювати або відварювати, видавлювати, розтоплювати. Потрібне було також місце для цього. Крім того, збільшився асортимент запасу лікарських засобів, і для їх зберігання треба було створювати відповідні умови. У зв’язку з цим почали організовувати спеціальні установи, які називалися аптеками. Слово apotheka – грецьке і означає “сховище”, “комора”, бо спочатку це було приміщення у лікаря для зберігання лікарських засобів і готування ліків.

Особливо велика роль належить ученому-енциклопедисту, мислителю і медику Авіценні (Ібн-Сіна, 980-1037 рр.), який залишив капітальну працю “Канон лікарської науки”, видану арабською мовою. Вона правила за посібник з медицини в країнах Сходу, а латинською мовою, якою її перевидавали 35 разів, - у країнах Західної Європи.

Авіценна та інші лікарі Сходу описали разом 2600 лікарських засобів, із них 1400 рослинного походження (Гіппократові було відомо близько 200 лікарських рослин).

Авіценна запропонував нові лікарські рослини: олександрійський лист, камфору, рівень, болиголов, цикуту, аконіт та ін., а разом - кілька сот різних лікарських засобів. Вів вивчав дію ртуті, яку використовували для лікування сифілісу методом втирання та вдихання. Автор розповідає також про лікувальні властивості різних глин: лесбійської, вірменської, самоської тощо. Описує не лише дію ліків, а й сировину, з якої їх видобувають, а також способи одержання та вживання. Приділяє багато уваги отрутам і протиотрутам.

Перехід від античного світу до середньовіччя пов’язаний з глибоким культурним занепадом, який тривав з V до ХІ ст Культура перебувала під утиском церковної ідеології.

Філософською основою середньовічної науки було вчення Аристотеля, який твердив, що різноманітність видимого світу зумовлюється сполученням основних елементів. Усі види матерії зводяться до однієї матеріальної суті, і різниця між ними тільки у зовнішніх властивостях. Досить змінити зовнішні властивості, щоб перетворити один вид матерії в інший.

Центрами медичної освіти в Західній Європі були університети, відкриті у VІІ ст. – в Солерно; у ХІІ-ХІІІ ст. – у Болоньї (1158 р.), Парижі (1125 р.), Падуб, Оксфорді; у ХІХ ст. – у Празі (1348 р.), Відні, Кракові (1364 р.). Спочатку це були приватні навчальні об’єднання, але згодом вони цілком потрапили в залежність від церкви, яка контролювала статути, уклад життя, навчальні плани університетів. Що ж до філософських медичних обґрунтувань, то в університетах було офіційно визнано вчення Гелена.

Подорожі, географічні відкриття і колоніальне загарбання земель збагатили медицину ліками. До Європи почали привозити опій, камфору, хінну кору, плоди какао, гваякове дерево, коріння ялапи тощо.

Великий фактичний матеріал, зібраний алхіміками, а потім поставлений на матеріалістичну основу, підготовив швидкий розвиток хімії. З’явився новий її напрямок – ятрохімія, або лікувальна хімія, яка є початком фармацевтичної хімії.

Скіфи, що жили у Північному Причорномор’ї, з лікарських рослин вживали солодку, так званий скіфський корінь (деякі автори вважають, що це редька), кор. (певно, орний корінь), різні види полину, особливо понтійського. Агариком, що росте на річці Агара (Берда), лікували рани. Із рослини алінда, що росте в річці Танаїсі (Дон), добували сік, який запобігає простуді.