Спостереження та догляд за органами сечовиділення і сечовипускання

Сторінка 1

Процес утворення і виділення сечі має назву діурезу. Здорова людина ви­пускає сечу 4—5 разів на добу, пере­важно вдень. Добова кількість сечі (до­бовий діурез) становить 1—1,5л. Змен­шується діурез у разі втрати людиною рідини іншими шляхами (потовиділен­ня, часте дихання, блювання, пронос). Виділення сечі менше ніж 500 мл на добу носить назву олігурії, зменшення виділення сечі до 50 мл розцінюється як анурія. Зменшення виділення сечі буває при набряках у хворих із серце­вою недостатністю. Анурія спостері­гається при шоку, тяжких травмах, інтоксикаціях, отруєнні солями важких металів, унаслідок порушення відтоку сечі сечоводами через стиснення 'а пух­линою чи закриття каменем. Анурія вимагає негайної інтенсивної терапії (включно з використанням гемодіалізу за допомогою апарата "штучна нирка"), бо при цьому швидко наростають яви­ща отруєння організму продуктами азо­тистого обміну.

Іноді доводиться стикатися з таким явищем, як поліурія, або надмірне ви­ділення сечі (до 20 л на добу). Це бу­ває у разі прийому великої кількості рідини, у хворих на цукровий і нецук-ровий діабет. Болюче, утруднене, ча­сте сечовиділення називається дизурич-ними розладами.

Для вимірювання добової кількості сечі застосовують скляні банки, які з одного боку мають поділки і закрива­ються кришкою. Для кращого визна­чення добового діурезу сечу треба зби­рати у проміжок часу від певної години однієї доби до такої самої години дру­гої доби. За потреби окремо визнача­ють денний і добовий діурез. Для об­ліку водного балансу в організмі, по­ряд із вимірюванням діурезу, доцільно визначати кількість рідини, яку хворий випив за період дослідження.

Для дослідження з добової кількості сечі (перед тим збовтавши) у пляшку відливають 100—200 мл. Іноді для ана­лізу беруть вечірню і ранкову сечу.

У жінок, особливо під час менстру­ації, з метою запобігання попаданню в сечу формених елементів крові сечу бе­руть катетером.

Хворий, який ходить і має нор­мальний акт сечовиділення, не потре­бує спеціального догляду. Він потрібен тим хворим, що лежать, а також з роз­ладами сечовипускання.

Хворі, які лежать у ліжку, часто не звикли випускати сечу у положенні ле­жачи в звичайну посудину. Їм треба подавати в ліжко особливий посуд, яким можна користуватися в горизон­тальному положенні. У жінок — це підкладне судно, у чоловіків — судно з шийкою для статевого члена, так зва­ний уринал. Подавати їх хворим тре­ба, попередньо нагрівши.

Особливої уваги потребують хворі із затримкою сечовиділення у післяопера­ційний період. Після будь-яких опе­рацій, особливо на органах малого таза, прямій кишці, сечовивідних шляхах, настає рефлекторна затримка сечі. Ча­сто це зумовлене положенням хворого лежачи. Коли дозволяє характер опе­рації, хворому можна запропонувати стати біля ліжка і випустити сечу у по­ложенні стоячи. Деякі хворі не можуть це зробити в присутності сторонніх осіб, навіть у положенні стоячи. Зно­ву ж таки, коли дозволяють стан хво­рого і характер операції, їх можна на колясці відвезти в туалет.

Навіть у тому разі, коли й це не до­помагає, не слід поспішати з катетери­зацією сечового міхура. Треба пам'я­тати, що під час цієї маніпуляції мож­на інфікувати сечовивідні шляхи. Тре­ба спробувати застосувати умовнореф­лекторний вплив для стимулювання акту сечовиділення. Іноді шум води, яка тече, чи грілка на низ живота зніма­ють рефлекторний спазм сечових шляхів і стимулюють акт сечовиділення.

З цією метою використовують меди­каментозні спазмолітичні препарати (0,1 % розчин атропіну сульфату, пла-тифілін).

І лише тоді, коли перераховані вище заходи не дають бажаних наслідків, вда­ються до катетеризації сечового міхура.

Для цього користуються спеціальни­ми трубками-катетерами. Вони можуть бути виготовлені з різного матеріалу:

гуми, металу, з синтетичних тканин. Звичайно сестра проводить катетериза­цію сечового міхура м'яким катетером. Введення металевих катетерів вимагає спеціальної техніки і доступне лише лікареві. За невмілого введення мета­ левого катетера можна пошкодити се­чівник чи сечовий міхур.